Суржик – це як салат “олів’є”: в ньому змішані багато мов. Скільки іменно – питання відкрите. Стереотипи нам кажуть, шо суржик – це виключно українська і російська мова, але це не так.
Насправді, в суржику є багато запозичених слів з інших мов. Наприклад, у полтавському східно-південному суржику є слово «лангєт». Шо це? «Лангет» – це «відбивна». Звідки прийшло це слово? Воно прийшло з французької мови і означає «язик». Не зря, бо «відбивна» обично і єсть у формі «язика».
Центральноукраїнський регіон, звісно, хотіли русифікувать, але люди в Україні всігда були стойкі і з чуством юмора, через це придумали собі суржик – міні-мову із шикарним словотвором. Тобто у суржика є слова, які належать лише йому. Наприклад, «пувиця» («гудзик»), «кукургуза» («кукурудза»), «сояшник» – соняшник, «балакать» – «говорити», «гвіздок» («цвях) , «срекен-векен» – «іди подалі звідси», будь -яке.
Суржик має ще й інші особливості, що натякають про його філологічну унікальність, а іменно: вимова – Пирятин [пирЙОтин]; скорочення – «ти хош чи не хош» (замість «ти хочеш чи не хочеш»); правопис – «находиЦЦЯ» (замість «знаходиться»), і т. д.
Не треба забувати, шо суржик – це вагома частина української реальності. Ним говорять щонайменше кілька мільйонів українців. І я не враховую тут тих несвідомих, котрі вважають, шо уміють говорити «чистою» українською мовою, але де-факто то так не є.
Суржик для мене – це ще й особиста історія. Я жив у полтавському селі 17 років і балакав там суржиком постоянно. Я не можу стерти цю частину свого життя – і не хочу! Ба більше, я, «блогєр» у фейсбуці, використовую «суржик» як свій собственний стиль написання різних життєвих історій про любов, дружбу, село, жизнь.
Якщо вам інтересно шо таке суржик і «з чим його їдять», програма курсу нижче.