Суржик - це як салат "олів’є": в ньому змішані багато мов. Скільки іменно - питання відкрите. Стереотипи нам кажуть, шо суржик - це виключно українська і російська мова, але це не так.
Насправді, в суржику є багато запозичених слів з інших мов. Наприклад, у полтавському східно-південному суржику є слово «лангєт». Шо це? «Лангет» - це «відбивна». Звідки прийшло це слово? Воно прийшло з французької мови і означає «язик». Не зря, бо «відбивна» обично і єсть у формі «язика».
Центральноукраїнський регіон, звісно, хотіли русифікувать, але люди в Україні всігда були стойкі і з чуством юмора, через це придумали собі суржик - міні-мову із шикарним словотвором. Тобто у суржика є слова, які належать лише йому. Наприклад, «пувиця» («гудзик»), «кукургуза» («кукурудза»), «сояшник» - соняшник, «балакать» - «говорити», «гвіздок» («цвях) , «срекен-векен» - «іди подалі звідси», будь -яке.
Суржик має ще й інші особливості, що натякають про його філологічну унікальність, а іменно: вимова - Пирятин [пирЙОтин]; скорочення - «ти хош чи не хош» (замість «ти хочеш чи не хочеш»); правопис - «находиЦЦЯ» (замість «знаходиться»), і т. д.
Не треба забувати, шо суржик - це вагома частина української реальності. Ним говорять щонайменше кілька мільйонів українців. І я не враховую тут тих несвідомих, котрі вважають, шо уміють говорити «чистою» українською мовою, але де-факто то так не є.
Суржик для мене - це ще й особиста історія. Я жив у полтавському селі 17 років і балакав там суржиком постоянно. Я не можу стерти цю частину свого життя - і не хочу! Ба більше, я, «блогєр» у фейсбуці, використовую «суржик» як свій собственний стиль написання різних життєвих історій про любов, дружбу, село, жизнь.
Якщо вам інтересно шо таке суржик і «з чим його їдять», програма курсу нижче.