Президент України Володимир Зеленський підписав подання до Верховної Ради про звільнення генерального прокурора Юрія Луценка, повідомив заступник голови Адміністрації президента Руслан Рябошапка.
«Ця людина здійснює процесуальні функції, відповідно, повинна мати як юридичну освіту, так і відповідний досвід у сфері права. Відповідно, Луценко такого досвіду немає, і президент вносить подання про звільнення Луценка з посади генерального прокурора», – повідомив Рябошапка.
За його словами, таке рішення ухвалене попри зміни до «Закону про прокуратуру», за якими генпрокурор не повинен мати юридичну освіту.
«Інші норми закону про прокуратуру говорять про те, що прокурором ГПУ може бути лише людина, яка має юридичну освіту», – додав Рябошапка.
https://www.radiosvoboda.org/a/news-vidstavka-lutsenko/29993468.html
Коментар юриста Volodymyr Petrakovskyi
Конституція веде мову про Генерального прокурора лише у двох аспектах: 1) що процедура його призначення та звільнення має певні особливості; 2) що Генеральний прокурор очолює прокуратуру в Україні (протягом 6-тирічного терміну, без права на продовження).
Решту питань Конституція віддає на розсуд парламенту (організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом — якщо бути максимально точним у формулюваннях).
Другий аспект насправді є не менш важливим, аніж перший. Оскільки прямо вказує на те, що Генеральний прокурор є, власне, посадовцем в прокуратурі. Не над, не поруч, не поблизу, а саме В прокуратурі.
Цю логіку продовжує Закон України „Про прокуратуру“ (надалі — Закон). Ним визначено, що:
Іншими словами, Генеральний прокурор — це такий самий прокурор, що й решта, який проте обіймає вищу адміністративну посаду в Генеральній прокуратурі (органі прокуратурі) та прокуратурі загалом.
Така логіка бере свій початок з того, що прокуратура є органом правосуддя. Як і в судах, адміністративні посади в прокуратурі не є автономними. Тобто адміністративну посаду в прокуратурі обіймає лише той, хто є прокурором (у судах — суддя). Або хоча б відповідає базовим кваліфікаційним вимогам до посади прокурора.
Під базовими кваліфікаційними вимогами мається на увазі: вища юридична освіта; стаж роботи в галузі права не менше двох років; володіння державною мовою (ч.1 ст.27).
Закон ще містить додаткові — підвищені — кваліфікаційні вимоги, але вони адресовані прокурорам, що претендують на посади в прокуратурах вищого рівня — регіональних і Генеральній (ч.2 та 3 ст.27) та/або на адміністративні посади (ч.5 ст.39).
З огляду на виняток, зроблений для військових прокурорів (ч.4 ст.27), правильніше говорити, що базовими кваліфікаційними вимогами до прокурора є лише: вища юридична освіта (без дворічного стажу) та володіння державною мовою. Решта ж кваліфікаційних вимог є додатковими, підвищеними. Аналогічно додатковими — підвищеними — кваліфікаційними вимогами є і певні вимоги до Генерального прокурора (ч.3 ст.27).
Відтак, на посаду Генерального прокурора може бути призначена лише та людина, яка відповідає базовим та, одночасно, додатковим — підвищеним — кваліфікаційним вимогам до цієї посади.
Позитивіст може заперечити: як так? Що це ти тут собі навигадував? Стаття 40 Закону (призначення Генерального прокурора) є спеціальною, автономною та ще бозна якою, і там немає вимоги про вищу юридичну освіту для кандидата на посаду Генерального прокурора.
Але позитивіст тому й позитивіст, що бачить лише вирвану з тексту і контексту писанину. Йому вкрай важко наблизитись до очевидного — що його підхід заперечує принцип організації прокуратури (єдність статусу прокурора), ламає чітку систему норм Закону, яка узалежнює адміністративну посаду від статусу прокурора, та безпідставно вивищує цю посаду над прокуратурою загалом.
