ПОДІЛИТИСЬ
Нещодавно у нашій групі у FB ми оголосили ВУМний флешмоб – «Маленький крок, маленька зміна». Ідея флешмобу виникла під час роботи над курсом курсом «Як полагодити світ навколо себе: практичний путівник з громадського активізму» від Арсенія Фінберга та Анастасії Леухіної, який вже доступний на платформі громадянської освіти ВУМ online.
Спочатку хочу подякувати всім, хто приєднався до нашої ідеї і у нас вже навіть є перше впровадження. Олександр Стародубцев та Департамент Держзакупівель МЕРТ-Prozorro долучилися до ВУМного флешмобу та створили контейнери для утилізації батарейок та поліетиленових пакетів. Отже, процес пішов.
Але я хочу поділитися з вами деякими думками, які у мене виникли під час спілкування з друзями та колегами щодо флешмобу.
Оскільки флешмоб оголошував я, то багато знайомих мені подзвонили зі словами, що супер, класна ідея. Ми отримали багато лайків та репостів нашого посту та відео. Але, за деякий час, у мене виникло одне запитання. Якщо ідея подобається і все супер, чому ж не всі приймають рішення приєднатися?
Знову поспілкувавшись з друзями, я зробив деякі висновки:
- Звісно, що є ті, хто не вірить і чомусь часто порівнює цю ідею з Ice Bucket Challenge. Дехто навіть дорікає, що так круто у нас не вийде.
- Багато людей надають перевагу тільки «лайку», тобто показують, що ідея їм подобається. Іноді про це розповідають друзям, тому розшарюють інформацію.
- Багато хто мені відповів, що ми і так багато робимо, ти ж про це знаєш.
- Деякі збираються долучитись, але спочатку хочуть придумати свою зміну і тому поки що тільки лайкають
- Деякі друзі сказали, що, можливо, зроблять пізніше, банальна причина – брак часу.
І от що мені спало на думку. Звичайно, це, свого роду, узагальнення і спроба простежити певні стереотипи поведінки.
Перше, щодо скептиків, які не вірять в нашу ідею. Як було зазначено вище, перша зміна у нас вже є. Чи підхоплять нашу ідею масово? Я не знаю. Але це не має значення. Нас це не зупинить, і ми все одно будемо продовжувати робити свою ВУМівську справу. Ice Bucket Challenge теж мав свій соціальний підтекст і збирав гроші на благодійні цілі. Дивно, що, коли флешмоб прийшов до України, він вже трансформувався і українські учасники дуже часто про благодійність взагалі не згадували. І все одно це не про нас. Якби для того щоб зробити революцію в голові людини потрібно було б просто вилити їй відро прохолодної води на голову… У нас більш складні задачі. Ми хочемо глобальних, фундаментальних змін і здійснюємо це через громадянську освіту.
Друге, мені здається, що ми з вами, я маю на увазі українців, дуже часто віддаємо перевагу таким собі «лайкам». Тобто ми звертаємо увагу на хороші ініціативи, ми навіть розповідаємо про це друзям, але ми дуже обережно берем на себе відповідальність відносно того, щоб самім прийняти участь. Прості слова «Я долучаюсь до ВУМного флешмобу» – це своєрідна відповідальність, та обіцянка, взяти і щось дійсно зробити. Але обережність – це природньо і не це мене найбільш здивувало.
Я знаю, що багатьом з вас є що розповісти. Ви можете заперечити і сказати, що так, ми робимо багато маленьких, а іноді і значних змін, але не обов’язково це анонсувати. Ось тут я з Вами не погоджуюсь. Це одна з найважливіших речей, яку я зрозумів, коли спостерігав роботу над курсом «Як полагодити світ навколо себе». Анастасія та Арсеній не просто розповіли про успішні кейси у сфері громадського активізму. Вони покликали своїх колег, і також надали слово їм, що б бути якомога більш переконливими у тому, що зміни – це реально.
Друзі, дозвольте мені нагадати вам Майдан. Що саме нас з Вами надихало? Ми бачили, як незнайомі люди привозили їжу, одяг, гарячий чай, ліки. Ми кидалися на допомогу один одному в критичні години. Ми бачили тяжку роботу волонтерів та лікарів. Ми щодня здійснювали маленькі і великі подвиги. Ми це бачили і саме це надихало. І тому нам хотілося долучитись до єдиної справи, нам це допомагало не опускати руки, коли було важко.
Справа в тому, що зараз відбувається теж саме. Ми всі продовжуємо робити ту саму справу, але вже кожен на своєму місці. Я зрозумів, що нам сьогодні не вистачає того відчуття ліктя, яке було тоді, коли ми разом відстоювали Майдан. Саме цю ідею ми поклали у ВУМний флешмоб. «Маленький крок – маленька зміна» – це не просто дія, це спроба показати, що нас – небайдужих щодо майбутнього України, тих, хто продовжує почате, ще багато. Це спроба надихнути інших, тобто надати саме те відчуття ліктя, яке було у нас під час Майдану.
Тому вкрай важливо розповідати про свій досвід перетворень. Нехай це маленькі зміни, але вони є. Потік негативної інформації в ЗМІ сьогодні зашкалює, у нас з вами не все виходить і це ще одна важлива причина, чому потрібно розповідати навіть про маленькі позитивні дрібниці.
Одна з місій ВУМ – повернути відчуття віри, що зміни можливі і все залежить від нас з Вами. «Маленький крок – маленька зміна» – це привід, який ми вигадали, щоб спровокувати людей заговорити, оскільки знаємо, що розповісти є що.
Я дійсно вірю в синергію маленьких перетворень.
Тож ще раз закликаю, долучайтесь!
Замість епіграфу…
Моя бібліотека працює. Там постійно з’являються нові книжки. Нещодавно взяв там почитати «Лоліту» Набокова 🙂 та знайшов
збірник сценаріїв Параджанова. Здивувався… Звісно теж почитаю.
На цьому не завершую! Далі буде!
З повагою,
Лідер ВУМ,
Остап Стасів
